Добре все, що добре закінчується. Вчасно з'їздив до двоюродної сестри на Лісовий. Наші масиви обидва виявилися без світла, зате між ними все було як завжди. Наступного дня прокинувся від вибухів. На щастя, у нас це лише ППО. Хоча дуже недалеко, будинок аж тремтів. Цікаво, де у нас падають уламки ракет? Через деякий час пропало світло. І вода. Думав, буде як завжди - години чотири і налагодять. Більш того, пропав зв'язок. Але надворі, ближче до шосе, таки зміг додзвонитися до матері. Увечері світло так і не з'явилося. Ноутбук розрядився першим. Вранці - перший телефон. Мобільний матері не відповідав, тому прийняв рішення їхати до неї. 40 хвилин чекав на електричку. Взагалі не знав, чи вони ходять. Але коли вже пішов назад, вона таки прийшла. Особливо цікаво було бігти за нею по платформі, покритій льодом та водою (зчеплення нуль). Дякую добрій душі, що притримала двері, бо не встиг би. У Гребінці світла не було, поїзди до неї тягнули тепловози, а далі на Київ ставили електровози. Для нас зупинили поїзд на Харків, бо електричка на Полтаву застрягла. Приїхав пізно, але мамі вже дали світло. Зараз читаю, що в Києві у багатьох було 36 годин блекауту, а у деяких світла ще досі немає.